Як відрізнити будинок, збудований німецькими полоненими: головна ознака

Після закінчення Другої світової війни в різних містах Радянського Союзу працювали німецькі військовополонені. Вони брали участь у будівництві житлових та промислових будівель. З часом їхня діяльність обросла легендами. Чимало малоповерхових багатоквартирних житлових будинків, зведених у перші повоєнні роки, стали називати "німецькими" (в деяких регіонах їх називали ще "фінськими"). Вони справді іноді дивували своєю архітектурою — багато елементів екстер'єру не мали аналогів у пізнішій радянській житловій забудові.

Скільки полонених працювало

За німецькими даними, СРСР узяв у полон близько 3,2 млн німецьких військовослужбовців, з яких трохи більше 1 млн померли у полоні (переважно під час війни та відразу після її завершення), інформує портал fishki.net. Значну частину полонених німців у СРСР обліковували як "військовослужбовців інших армій", оскільки самі німці до цього прагнули, адже до полонених італійців, угорців, фінів тощо ставлення в таборах було кращим.

Переважну більшість звільнили до 1950 року. Вже у березні 1947 року було репатрійовано майже 800 тисяч німців. До кінця 1949 року на батьківщину повернули ще близько 900 тисяч, а в 1950 році — понад 400 тисяч. У СРСР залишалося лише 13,5 тисячі військовополонених, засуджених як військові злочинці. Останніх звільнили у 1956 році.

На будовах працювали як звичайні полонені німці, так і засуджені за військові злочини. Щодо більшості з них судові процеси та вироки були заочними і колективними.

Стійкі міфи про німецьких будівельників

Зрозуміло, що загальна частка кваліфікованих будівельних робітників серед полонених була невеликою. Але у широкому залученні німців на повоєнні будови вирішальну роль зіграли два чинники. Перший — стійке російське переконання, ніби німець за своєю природою майстер на всі руки і "робить все якісно". Друге — робота на будівництві передбачала значне полегшення режиму утримання військовополонених, виплату грошового утримання та можливість для німців підгодовуватися.

Відчувши це, багато німців стали говорити, що вони муляри, штукатури, покрівельники тощо, хоча більшість із них до війни ніколи не працювала за такими професіями. Таким чином, вербування охочих відбудовувати зруйновані радянські міста серед полонених проходила успішно.

Свою роль зіграла й фраза Молотова про те, що жоден полонений німець не буде відпущений додому, поки не буде заново відбудовано зруйнований Сталінград. Хоча й це, звичайно, легенда, адже процес масової репатріації полонених розпочався відразу після війни. А Сталінград переважно був відновлений у перші ж повоєнні роки, причому без участі німців.

Німці зводили переважно дешеві шлакоблочні бараки

Далеко не всі повоєнні будинки в СРСР будували полонені німці або їхні колишні союзники. Й особливості архітектури не є ознакою того, що їх зводили німці.

Справа в тому, що вся повоєнна житлова забудова велася за типовими проектами, складеними радянськими архітекторами. Німців залучали лише як робочу силу.

Ми дивуємося вигляду та конструктивним особливостям будинків перших повоєнних років — їхній малоповерховості (від двох до чотирьох поверхів), мансардам, еркерам та іншим елементам, що надавали їм якогось "готичного" вигляду, а також типовому різноманіттю. Німецькі будівельники тут ні при чому. У Радянському Союзі того часу будинки проектували саме так. І до початку масового зведення "хрущовок" наприкінці 1950-х років, великого значення надавали містобудівній естетиці.

Житлова забудова також сильно відрізнялася. Капітальні "сталінські" житлові будинки, що зводилися у 1940-50-х роках і донині вважаються елітними, у багатьох великих радянських містах зводилися, як правило, силами відібраних радянських робітників, чия кваліфікація не викликала сумнівів. Примусова ж праця полонених використовувалася для зведення масового дешевого житла переважно в робітничих кварталах та селищах.

За цією знакою можна припустити, що післявоєнний будинок барачного типу могли збудувати полонені німці. Він не завжди цегляний, а частіше з дешевих матеріалів (шлакоблоків). Перекриття всередині — дерев'яні, стелі не вищі, ніж у пізніших будинках. Багатокімнатні квартири в цих будинках спочатку були комунальними.

Інженерне забезпечення такого будівництва також залишало бажати кращого. Наприклад, поспіх у їх зведенні та нестача якісних матеріалів згодом призводили до осідання фундаментів. Нині багато з цих будинків, якщо вони ще збереглися, перебувають в аварійному стані.

Вікна, що відчиняються назовні

Місцеві мешканці можуть показати деякі об'єкти, зведені полоненими німецькими будівельниками — в Харкові, Луганську, багатьох менших містах. Це не лише житлові будинки, а й готелі, лікарні тощо. Однак у багатьох випадках захоплення сучасних мешканців "сталінських" будинків тим, що їх-то "німці будували", є нав'язаним стереотипом, адже більшість полонених будівельників не мали відповідної кваліфікації та навичок.

Як згадував полонений майор вермахту Рольф Грамс, який воював під Сталінградом, а потім відбудовував місто у 1950-1953 роках, мовний бар'єр між полоненими та охороною дозволив німцям самостійно вести облік роботи і завищувати показники продуктивності своєї праці, які табірне начальство все одно не могло перевірити. Так німці отримували повний пайок, грошове утримання і навіть премії.

Загалом, полонені, які на ходу перетворилися на будівельників, займалися тим, що російською називається "халтура" та "очковтирательство". Наслідки такого будівництва могли позначитися лише через кілька років, але до того часу німці розраховували вже бути на батьківщині, що в них і вийшло.

Отже, якщо ви бачите післявоєнний будинок "німецької" архітектури, це зовсім не означає, що його будували німці. Хіба що єдиною ознакою можуть бути вікна (якщо збереглися первинні рами) — німці робили їх так, щоб вони відчинялися назовні.

Раніше "Телеграф" писав, що радянські магазини були осередком демонстрації дефіциту будь-яких товарів. Про це свідчили і порожні або напівпорожні полиці, а також величезні черги, коли щось туди таки завозили. Окрім цього, вас може зацікавити, які страви з їдалень СРСР ви навряд чи захотіли зїсти зараз.