"Де народився, там і став у нагоді", "Гроші не головне" та інші дивні приказки, які були популярні в СРСР

У радянські часи активно використовували різні прислів’я, які описували реалії життя в СРСР, на кшталт "где родился, там и пригодился" або "не жили багато, не надо начинать". В основному вони з’явилися ще до радянських часів, але почали активно використовуватися саме в цей період.

"Телеграф" зібрав найбільш дивні прислів’я, які не давали людям мріяти, розвиватися та прагнути кращого життя. Блогер Максим Мирович розповів, як з’явилися ці приказки та прислів’я і що вони означали.

"Где родился, там и пригодился"

Коли, як і ким утворилася ця приказка, достеменно невідомо. Але такий рядок є в одній із радянських пісень. Радянським людям вселяли, що немає нічого кращого за Батьківщину і не потрібно нікуди їхати в пошуках кращого життя, високооплачуваної роботи та інших перспектив. Якщо зовсім просто, то сенс приблизно такий: якщо людина народилася в селі, то й нема чого їй у місті робити, нехай працює на фермі чи заводі за три копійки. Потрібно придушити свої амбіції та бажання, а натомість приносити максимальну користь суспільству, працюючи та розвиваючи свій край.

Є у цієї приказки й синоніми: "Где сосна взросла, там она красна", "Своя сторона не будет холодна" та інші.

"Деньги не главное"

Це прислів’я навіть зараз можна почути від старого покоління, яке виросло в СРСР. Сенс цієї приказки в тому, що фінансове благополуччя нібито не головне в житті й не потрібно прагнути покращити свій рівень життя та фінансовий стан.

За словами Максима Мировича, в СРСР всіляко прищеплювався страх грошей та взагалі будь-якого добробуту. Державі не потрібні були заможні та щасливі громадяни, а навпаки, потрібні були бідні та залежні люди, якими легко маніпулювати. Саме тому у разі непослуху співробітника чи відмови працювати понаднормово за ту саму плату, йому погрожували звільненням чи позбавленням премії, бо знали, що для радянської людини кожна копійка дорога.

"Для совкової системи багата і незалежна людина була небезпечнішою за солдата НАТО — просто тому, що вона давно послала би таку державу куди подалі", — вважає блогер.

"Жили бедно, зате честно"

Ще одна приказка про добробут, яку в СРСР можна було почути на кожному кроці.

"У ній проступає ще одна помилкова теза радянської пропаганди про те, що нібито всі бідняки дуже чесні й взагалі молодці, а всі багатії — злі, і думають тільки про те, як би ще більше захопити грошей", — пише Максим Мирович.

Усі роки існування СРСР пропагандисти активно відпрацьовували цю тезу. Багачів завжди зображували жирними, страшними, старими та максимально неприємними, тоді як бідняки та середній клас виглядали як громади чесних та красивих людей. Але при цьому пропаганда замовчувала про те, що злочини в основному скоювали бідняки через брак грошей або заздрість. Багаті ж люди навпаки були філантропами та думали, як допомогти іншим.

"Не жили багато, не надо начинать"

Ця приказка описує стан, який у психології раніше називали "вивченою безпорадністю". Фільми, передачі, книги та інші джерела інформації активно просували думку про те, що не потрібно прагнути кращого рівня життя, а треба задовольнятися малим.

І більшість радянських громадян так і робили: жили на зарплату в 120 рублів, якої не вистачало на купівлю одягу, солодощів чи інших "надмірностей". Єдине, що могли собі дозволити радянські люди, — це раз на рік з’їздити відпочити (і то не всі), купити чоботи чи щось із меблів. Решту часу вони жили від зарплати до зарплати, рахуючи кожну копійку.

Любителі СРСР називають це "стабільністю", адже пропаганда як могла в ті часи вселяла, що так і треба жити.

"Не чиніть опір, живіть на 120 рублів, не дивіться як живуть люди в розвинених країнах — ви цього не отримаєте ніколи! Змиріться. Не жили багато — нічого і починати", — пише блогер.

"В тесноте да не в обиде"

Ця приказка стала модною в пізній період існування СРСР, коли масово почали будувати "хрущовки", "брежневки" та "сталінки". З одного боку — це було окреме житло, а з іншого — сім’ї доводилося тулитися в крихітних кімнатках, де до пуття не можна було розставити багато меблів.

Водночас середньостатистичний житель США не міг зрозуміти сенсу цієї приказки. У приблизно ті ж роки американська сім’я могла собі дозволити просторий будинок, де у кожного члена сім’ї була своя кімната, а у дітей не одна дитяча на всіх, а у кожного своя.

Як правило, радянська родина ділила і без того маленьку житлоплощу так: у залі (вітальні) на розкладному дивані спали батьки, а в спальні всі інші члени сім’ї. Часто це були не лише діти, а й бабусі з дідусями. Таким чином панельна двушка або "one bedroom" квартира по-нашому перетворювалася на подобу гуртожитку.

У такій квартирі була ще маленький передпокій і мікроскопічна кухня — ось як виглядало типове житло радянського "середнього класу".

"Стерпится слюбится"

Ця приказка вже не про добробут сім’ї, а про стосунки між її членами. Через те, що розлучатися в СРСР було не прийнято, дружини чи чоловіки були змушені терпіти других половинок, які регулярно випивали, били їх та дітей — загалом, як зараз, заведено говорити, "аб’юзили один одного".

Сенс цієї приказки в тому, що якщо люди, які не люблять один одного, живуть довгий час під одним дахом, то рано чи пізно їм доведеться налагодити стосунки. На цьому ґрунтується ще один соціальний стереотип, якщо не п’є, не б’є, значить терпи. А на випадок, якщо б’є, є ще одна приказка "Б’є – значить кохає".

Раніше "Телеграф" розповідав про те, навіщо у СРСР збирали скляні банки. Не викидалися як банки для майбутньої консервації, а й побиті чи надщерблені банки.