Паралельний імпорт по-радянськи: як в СРСР потрапляли закордонні товари і що це було

Спекулянти чи продавці свободи? Й донині думки щодо "фарцовщиків" у СРСР різняться від людини до людини, що застали часи Радянщини. Іронія в тому, що якби не ставилися до них інші люди, а дістати без їхньої допомоги будь-що закордонне було просто нереально.

Тож як в СРСР потрапляли імпортні товари, хто такі "фарцовщики" та на які закордонні товари громадяни "вєлікой страни" полювали найбільше, дізнавайтеся у матеріалі "Телеграфа". Та про все по черзі.

"Паралельний імпорт" по-радянськи

Безпосередній доступ до закордонних товарів був, в першу чергу, у моряків. Під час своїх рейсів, вони вирушали до інших країн, могли деякий час там жити, і, звісно, купували собі речі, про які в Радянському Союзі можна було лише мріяти. Коли саме перший моряк віднайшов у собі "підприємницьку жилку" невідомо, однак, з часом, чимало з них почали користуватися своїм становищем і привозити імпортні речі додому. Ці товари або йшли в родину, або дарувалися друзям, або… вирушали на продаж.

Паралельний імпорт тих часів також забезпечували "фарцовщики" та "чолночники". Поняття вельми знайомі радянській людині, однак, незрозумілі для молодшої авдиторії.

• "фарцовщиками" називали тих людей, хто обмінювався товарами, наприклад, з туристами чи моряками, а потім займався збутом нелегальних та дефіцитних імпортних товарів
• "чолночниками" називали тих, хто самі їздили в інші країни за товаром, щоб продавати його у себе

Джинси, футболки, касети, грамплатівки, невелика техніка, косметичні засоби, алкоголь, харчові продукти й безліч іншого. Усе це входило до зони інтересів "фарцовщиків". Розгулятися було де, адже в СРСР дефіцитним було будь-що, крім, ракет та військової техніки.

Поява "фарцовщиків"

День, коли на радянському ринку з'явився перший "фарцовщик" назвати складно, однак є достеменно відома дата, що призвело до їхньої появи. Принаймні, за однією з версій. 28 липня 1957 року в СРСР відбувся фестиваль молоді та студентів. В країну, а це були часи Хрущовської відлиги, завітали студенти з усього світу, 131 країна – 34 тисячі учасників. У радянської молоді, напевно, сталася екзистенційна криза, адже яскравий світ європейської моди сильно відрізнявся від того, що було відомо радянській людині.

Не дивно, що всі захотіли бути схожими на закордонних гостей. З'явилися перші "підприємці", і тоді їх називали спекулянтами. Перед ними стояло завдання знайти й продати закордонний товар з великою націнкою. Спершу такі речі обмінювали на різні радянські товари: це були коньяки вірменського чи грузинського виробництва, чорна та червона ікра, певні ювілейні монети та, звичайно ж, вільно конвертована валюта — горілка.

Працювали здебільшого у готелях. Покоївки чи прибиральниці вимінювати в іноземців, які заселялися в номери, всякі дрібнички — кофточки, сумочки, парфуми, помади, краватки й навіть запальнички. Розплачувалися горілкою, переважно "Столічной". Чергові на поверсі мали ширші повноваження — вимінювали куртки, плащі, костюми, пальта. Натомість пропонували щось дорожче — вірменський коньяк чи ікру.

Не забуваємо і про моряків, які продовжували возити з рейсів різні речі. Везли додому чотири-п'ять пар джинсів, модні туфлі "на платформі", кольорові сорочки-"батники", светри-"гольфи", які в Союзі називали водолазками, жіночу білизну, годинники, цигарки, жуйки. На митниці казали, що це подарунки родичам і, звісно, пропонували хабар, який радо приймався.

Щодо "чолночників", то вони ризикували більше. Так, наприклад, виїхати за кордон було не так вже й просто, потрібні були "зв'язки", а крім того, повертаючись, необхідно було надурити митницю. Чоловіки одягали кілька пар джинсів, під них ще й жіночі колготки, а зверху матроські штани. Вигадували й інші способи провезення імпортних товарів та головою всьому, звісно, був хабар потрібним людям.

Найжаданіші товари з-за бугра

Техніка

У СРСР споживча електроніка була, звісно, в дефіциті. Якщо сучасний українець має десятки ґаджетів, то в ті часи техніка (приставки, телевізори, магнітофони) купувалися на всю сім'ю і на кілька поколінь. І це якщо пощастить знайти. Тому різні плеєри, навушники, фотоапарати та інші дрібна техніка дуже цінувалися і завжди мали попит.

Одяг

З одягом справи були набагато цікавішими. Нині ми всі звикли до величезного асортименту товарів у торгових центрах. У СРСР доводилося годинами стояти у чергах за звичайними нам речами. Ті, хто хотів носити модний одяг, змушені були добре постаратися. Допомагали "фарцовщики". Джинси, колготки, модні футболки, взуття та верхній одяг. У "фарцовщиків" можна було дістати все, щоправда, деякі речі могли коштувати як три зарплатні. Головним скарбом того часу вважалися американські джинси та кросівки.

Музика, фільми та журнали

В часи, коли музика вважалася "надмірністю", на ТБ показували лише вітчизняні фільми, а на прилавках продавалися політичні газети чи збірки для домогосподарок, в СРСР знаходилися свої супротивники жорсткого обмеження іноземного контенту. Зарубіжні фільми та музика створили окрему культурну масу.

Як справлялися із заборонами: З 40-х по 60-ті музику записували на диски, зроблені з рентгенівських знімків ("музика на кістках"); З 70-х по кінець 80-х пісні записували на касети, давали переписувати її іншим і обмінювалися записами.

Деякі "фарцовщики" продавали навіть іноземну пресу й, не повірите, їх розкуповували аж бігом.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" докладно писав про 10 речей, за якими полювали всі радянські модники. Нині, їх можна придбати в будь-якому магазині, а от раніше… потрібно було побігати.