Цнота, покора і мовчання: як жили українські жінки в минулому

"Жінка небита, як коса неклепана", "бабі дорога від печі до порога" — ось як у давні часи ставилися до представниць прекрасної статі на наших теренах. Проте повага до матері теж простежувалася.

Розгляньмо детальніше особливості життя українок від народження до смерті у XVI-XVIII століттях, за допомогою матеріалів порталу poltavawave.

До одруження

Ще змалку дівчаткам прищеплювали уявлення про їхнє призначення — бути доброю дружиною та матір'ю. Іграшки готували до майбутніх обов'язків: ляльки, посуд, прикраси. Хлопчиків навпаки змалку залучали до чоловічих справ.

До одруження батьки пильнували, аби доньки зберігали цноту. Про особисте життя годі було й мріяти. А от вечорниці давали нагоду на знайомства — батьки заохочували відвідувати їх. Хлопці часто вдавалися до хитрощів, аби спокусити дівчат, тож ті мали берегти репутацію.

До шлюбу дівчина перебувала під опікою рідні, після — чоловіка. Законною дорослою вона ставала у 13-15 років і невдовзі виходила заміж. Батьки обирали майбутнє подружжя, керуючись господарськими міркуваннями.

Ініціатива сватання належала родині нареченого. Батьки докладали зусиль, аби якомога швидше віддати дочку заміж, адже це зменшувало тягар годування зайвої дитини. Тому відмовити сватам вважалося ганебним.

На весіллі наречена прощалася з дівоцтвом — розплітали косу, змінювали зачіску. Вона приносила посаг — її власність відповідно до статків родини. У бідняків — одяг та посуд, у заможних — землі, худоба, коштовності і навіть слуги.

Після одруження

У новій родині молодиця мала бути вірною та слухняною дружиною. Чоловік очолював патріархальне господарство і мав беззаперечний авторитет. Проте закон давав певні права заможним жінкам — вести господарство, звертатися до суду, зберігати прізвище.

Основна функція дружини — народжувати і виховувати дітей. Через брак контрацепції вагітніли регулярно. Сім'ї нараховували до 12 дітей, багато з яких не доживали і до п'яти років.

Життя та гідність матерів охоронялося законом суворіше, ніж чоловіків. За образу чи насилля щодо жінки карали значно суворіше.

Зміни

Однак з 1686 року, коли церква потрапила під владу москви, українські звичаї почали обмежувати. Розлучитися стало практично неможливо. Чоловікам дозволили бити дружин, а їхні зради замовчували.

Освіта для жінок була майже недоступна. Їх вчили лише хатній роботі та ремеслам. Лише заможні міщанки інколи здобували певні знання. Працювати жінки могли хіба що в сільському господарстві чи на ярмарках.

Вдівство також не надавало свобод. Вдова мала доглядати свекруху чи свекра або йти в монастир. Повторний шлюб осуджувався суспільством.

Та з часом погляди змінювалися. Жіноча освіченість зростала. З'явилися перші вчительки, лікарки, митці. Жінки активніше долучалися до громадського життя.

Сучасні українки позбулися більшості обмежень, що їх зазнавали їхні прабабці. Вони мають можливості самореалізації в різних сферах діяльності. Хоча певні стереотипи подекуди ще побутують. Та поступ не зупинити!

Також "Телеграф" писав про прізвища, які раніше носила еліта суспільства. Окрім цього, вас може зацікавити, які прізвища в Україні давали лише дуже гарним та ласкавим людям.