Бажання розірвати шлюб було недостатньо? Як у СРСР спотворили розлучення

Розлучення у Радянському Союзу було болючим питанням і навіть неприйнятним. Адже в інформаційному просторі влада активно пропагувала картинку щасливого суспільства, яке живе за всіма моральними нормами.

Тому й процес розлучення зробили максимально неприємним та стидливим. "Телеграф", проаналізувавши декілька джерел, зʼясував, як саме спотворили процес розірвання шлюбу.

Ставлення до шлюбу змінилось при Сталіні, адже почалась активна боротьба за чистоту морального обличчя громадян. А розірвання шлюбу ускладнили максимально не тільки бюрократично.

Юристи визнавали лише законні шлюби, а спільне життя "без штампа" у паспорті стали прирівнювати до легковажної поведінки. Сімейне життя у будь-якому його виді ідеалізували і просували наратив, що головне — мати хоча б когось за чоловіка або жінку. Активно вчили толерувати та терпіти все: від насильства до зрад. Приєднали до цього ще й тезис про дітей, мовляв, краще, якщо дитина виросте у повні сімʼї й дарма, що сімʼя нещаслива. Тож і розлучення ставало плямою на репутації.

Проте лише наративами та пропагандою у Союзі не обмежились.

Адже ті, хто розлучалися, мали розмістити про це оголошення в газеті. Тобто фактично заявити всім про свій стан особистих справ. Анулювали шлюб можна було виключно через суд. А той, своєю чергою, міг відмовити у розірванні шлюбу, навіть коли обоє з подружжя більше не бажали бути разом. Судді мали чіткі вказівки не розривати шлюб, а навпаки переконати громадян, що це "безвідповідальний" вчинок.

Ба більше, причини для розлучення мали бути дійсно вагомим, але в жодних юридичних документах не наводилось їхнього переліку.

Згодом наві Верховний Суд СРСР дійшов висновку, що місцеві суди виявляють зайву м’якість, розглядаючи справи про розлучення. І постановили, що просто бажання розірвати шлюб – недостатня підстава для розлучення. А тим паче якщо в сімʼї вже є діти.

Також у розірванні шлюбу брати участь прокурори, які тоді асоціювалися у свідомості громадян виключно з кримінальним переслідуванням і в’язницею. І ці чиновники дійсно з пристрастю допитували учасників "справи", якщо йшлося про нарахування аліментів чи розподіл майна.

Згодом ще збільшили ще й фінансові побори — мито за розлучення з 1944 року становило не 100-200 карбованців, як раніше, а 500-2000. Якщо хтось розлучався повторно, то грошей за це з нього брали більше.

Не дивно, що статика розлучень після запровадження таких заходів стала приємною для ока влади СРСР.

Раніше "Телеграф" писав, що у радянські час було нормою переучування людей, які пишуть лівою рукою. Часто способи були далекими від гуманних.