Турбота про природу тут ні до чого: навіщо в СРСР білили дерева та бордюри

У багатьох державах пострадянського простору досі збереглася традиція білити дерева та бордюри. Цей своєрідний ритуал проводили в СРСР кілька разів на рік.

"Телеграф" вирішив розібратися, навіщо це потрібне? Виявилося, що турбота про природу тут ні до чого. Та й ніякого відношення до естетики та прикраси міст ця дія теж не мала.

Необхідність білити дерева та бордюри була продиктована Другою світовою війною. Щоб колони військової техніки у темний час доби могли пересуватися з вимкненими фарами і залишатися непоміченими для ворожої авіації, дерева і бордюри вздовж доріг білилися або фарбувалися в білий колір. Завдяки цьому, водії мали орієнтир для пересування.

У повоєнні роки традицію викорінювати не стали. Радянські чиновники знайшли певну естетику в побілених стовбурах дерев. Крім того, біологи того часу запевняли, що побілка захищала молоду рослинність від прямого сонячного проміння. Тому з приходом весни всі дерева в населених пунктах від малого до великого, а також бордюри покривали побілкою. При цьому люди не замислювалися про те, як тоді без побілки виживають дерева за межами міст. У тих місцях, де також світить сонце, мешкають комахи з гризунами.

У наші дні вчені дивляться на це питання істотно інакше. Багато хто з них впевнений, що побілка сильно шкодить дереву: вапно зменшує проникність кори, через яку йде газообмін.

Білити можна лише молоді плодові дерева, що ростуть у садах, у яких ще не сформувалася тверда кора, щоб навесні не з’явилися сонячні опіки. Декоративні та дикорослі дерева взагалі білити не потрібно.

У розвинених країнах світу, за потреби, обробку дерев від шкідників проводять спеціальними розчинами.

Раніше "Телеграф" показав життя в СРСР у п’яти фотографіях.