Суботник і кінотеатр замість церкви: чи святкували Великдень у СРСР

За радянських часів влада забороняла віруючим святкувати Великдень. Однак люди, незважаючи на найжорстокіші переслідування на церкву, знаходили можливість відзначити це свято.

"Телеграф" вирішив провести невеликий екскурс в історію та розповісти своїм читачам низку приголомшливих фактів про це свято.

До революції релігійні свята були для жителів країни важливою подією. Наголошувалися вони широко всіма верствами населення. Великдень завжди був торжеством державного масштабу і святкувався не один день поспіль. Влада СРСР відокремила церкву від держави, а релігію оголосили опіумом для народу. Тому релігійні урочистості людям довелося відзначати у таємниці.

Щоб відвернути молодь від церкви, у 1920-х роках у СРСР вигадали "Червону пасху" і навіть проводили "комуністичні хресні ходи". Це були штучно створені свята, в ході яких спалювали опудало попів і влаштовувалися уявлення, що висміюють віруючих і релігію, не прижилися і незабаром були скасовані.

Вже у роки Великої Вітчизняної війни влада дозволила радянським громадянам повернутися до церкви. Відзначити Великдень 4 квітня 1942 року було дозволено офіційно. При цьому біля великих храмів було організовано чергування НКВС.

У 1945 році Великдень випав на 6 травня, коли війна практично закінчилася. Символічним було й те, що святкування збіглося з днем шанування Георгія Побідоносця — Святого, покровителя тих, хто бореться зі злом.

До активної боротьби з релігією радянська влада знову повернулася 1958 року. ЦК КПРС ухвалив постанову "Про посилення атеїстичної роботи". У хрущовську епоху віруючих людей третювали, "ганьбили" на зборах, а проти церкви було розгорнуто активну пропаганду. Великдень, якщо святкували, то тихо в сімейному колі.

Молодь відволікали від Великодня нічними танцями чи влаштовували у кінотеатрах нічні покази. Для цього у прокат запускали іноземні фільми. Школярам вигадали суботники, які призначали на великодню неділю. Діти займалися збором макулатури чи металобрухту, наводили лад на території освітніх закладів. Тому для молодого покоління церква була клубом за інтересами для бабусь та дідусів. Традиції святкування релігійних свят, зокрема й Великодня, поступово забувалися і обмежувалися приготуванням пасок та фарбуванням яєць. Пекли традиційні великодні паски в СРСР у консервних банках різних розмірів. Яйця в основному фарбували лушпинням цибулі.

Поступово ставлення до Великодня почало змінюватися. Попри жорстку реакцію офіційних органів, перед святом у магазинах став з’являтися кекс Весняний. Він на смак і на вигляд був схожий на класичну паску. Видавництва та регіональні друкарні у 70-80-х роках розпочали випуск великодніх листівок, які були офіційно заборонені з початку 30-х років.

Радянська традиція відвідувати цвинтарі на Великдень з’явилася невипадково. Замість церкви віряни СРСР стали приходити на Великдень на цвинтарі, т.к. його відвідування більшовики не забороняли. Так і зародилася традиція, яка згодом переросла на окреме свято під назвою "Червона гірка".

У середині 1980-х відносини держави та церкви досить потеплішали. Святкування Великодня перестали забороняти. Дедалі більше людей почали ходити до церкви та повернулися до традиційного святкування.

Раніше "Телеграф" розповів, рецепт "Боярської" паски.