"Сіра миша" у кіно та житті: що насправді приховував образ жінки у радянських фільмах

Вона не мала права суперечити чоловікові, і завжди залишалась у тіні

У радянські часи влада контролювала майже все у житті людей, на кожну сферу була своя ідеологія та негласний "закон". Це ж стосувалось і фільмів, адже кіно було важливим елементом пропаганди.

У більшості з них радянська жінка мала доволі посередній та сірий образ, який ототожнювався з реальним. "Телеграф" розповість вам, чому у фільмах СРСР жінка була "сірою мишею".

По-перше, такою жінкою було легко керувати, нав’язувати певну ідеологію та унеможливлювати критичне мислення. Адже "сіра миша" усю увагу приділяла чоловікові, дітям та роботі. Вона не думала про себе, свої бажання тощо, просто "трудилась на славу" партії.

Зауважимо, у радянських фільмах були і антагоністи сірим жінкам. Зазвичай, це яскраві, гучні образи, які створювали вели противагу. Проте вони були перебільшеними настільки, що викликали відразу.

По-друге, жінка, наслідуючи кіношних героїнь СРСР, не попросила б більше, ніж мала. Їй нав’язували рівність у всьому, любов до партії та роботи. Вона не мала права суперечити чоловікові, і завжди залишалась у тіні.

По-третє, жодна правильна "сіра миша" кіно не пов’язувалась з сексуальністю, адже сексу у СРСР не було. Така жінка мала носити спідницю до коліна, мінімальний макіяж, аби злитися з натовпом.

Усі ці аргументи досить добре прослідковуються у відому кіно "Дівчата". Головна героїня якого, Тося, точний прототип "сірої миші". Вона поводитися як підліток, і з радістю кидається на емоційні гойдалки від Іллі Ковригіна. Усі їх інтриги, сцени показують істину радянського сімейного життя. Люди не бачили у психологічних маніпуляціях нічого поганого.

Зауважимо, що Тося у деяких сценах досить цікавий персонаж, та має харизму, але одразу ж ховає її після зустрічі з коханим. Вона стає "ідеальною сіро жінкою" СРСР, яка не попросить багато.

На противагу Тосі у фільмі є яскрава Анфіса, яку подають як щось зле і неправильне. Це доводить репліка головної героїні "Ох же ці Анфіски".

Ще одним прикладом у нав'язуванні непомітності жінкам є фільм "Чародії". Де спочатку героїня відповідає усім радянським стандартам, а після впливу "злих сил" стає самовпевненою, амбіційною та самостійною. Так режисери показали "справжнє зло", тобто жінку, яка не ховається у натовпі чи за чоловіком.

Раніше "Телеграф" писав навіщо у СРСР школярів та студентів возили "на картоплю".