Кидалися брудними ганчірками та ножами, а ще робили "черкаші": як розважалися діти в СРСР

Мало хто замислювався, що ігри можуть призвести до травм та інших серйозних наслідків

Діти в СРСР не тільки весь час навчалися і їздили на "картоплю" до сільгоспів, але ще в них залишався час на ігри. Проте сучасним батькам розваги радянських дітей можуть здатися травмонебезпечними та дивними.

"Телеграф" зібрав добірку ігор та розваг, які були популярні в СРСР. Варто додати, що частина з них дійшла і до наших днів, пройшовши низку модифікацій.

Рогатки, саморобні дротики, плювальні трубки, димові шашки — це лише частина розваг, якими захоплювалися діти в СРСР. Через те, що на той час не було величезного вибору іграшок, вони робили їх з підручних матеріалів. Інколи такі ігри були не дуже безпечними.

Козаки-розбійники

Мабуть, це була найпопулярніша гра у дворі. Учасників мало бути мінімум 4 особи, але чим більше, тим веселіше. Вони ділилися на дві команди: розбійників та козаків. Розбійники розбігалися по окрузі та ховалися, а козаки робили собі штаб, у який водили всіх спійманих розбійників і вивідували їхній таємний пароль.

Пароль зазвичай вивідували, вдаючись до "тортур": розбійників били кропивою або засовували їм комах під одяг. Погодьтеся, мало приємного. Кордон території, куди можна було тікати, зазвичай обумовлювався, а знайти розбійників допомагали стрілки на асфальті.

Сіфа

Ще одна культова гра школярів, у яку зазвичай грали на перерві. Зазвичай дівчатка відмовлялися в неї грати, а все тому, що у якості снаряда виступала брудна ганчірка, якою вчителі витирали крейду з дошки. Її можна було замінити будь-якою брудною річчю, бажано зі смітника.

Гра починалася спонтанно — хтось кидав ганчірку в однокласника, намагаючись потрапити в обличчя. Після влучення жертва намагалася забруднити ще когось. Припинялася гра з приходом вчителя до класу або у разі, коли ганчірка потрапляла в учня, який не брав участі у забаві та починалася бійка.

Ножички

Для цієї гри діти використовували справжні ножі. За часів СРСР кожен хлопчик, що поважає себе, вважав своїм обов’язком носити в кишені складаний ножик. Використовувався він більше для пафосу та хвастощів, ніж для прямого застосування.

Суть гри полягала в тому, що на землі чи піску креслили ножем коло та ділили його на секції. Гравці займали свої ділянки та намагалися кинути ніж на секцію супротивника, при цьому тримаючи ніж за лезо. Ніж мав устромитись у землю, і гравець "відрізав" у суперника шматочок землі. Якщо ніж падав на руків'я, хід переходив наступному гравцю.

Навряд чи діти та їхні батьки замислювалися про те, що гра з гострим ножем може спричинити серйозні травми.

Плавити свинець

Ще одна забава радянських дітей полягала в тому, щоб розшукати на вулиці безхазяйний акумулятор, віднести його на пустир, звалище або просто сховатися за смітником. А потім зі свинцевих пластин виплавлялися різні фігурки, амулети, медальйони, кастети – залежить від переваг.

Через те, що температура плавлення свинцю невисока, пластини клали в консервну банку та плавили на вогні. Форми для виробу відкопували в глині або просто в землі.

Черкаші на черевику та сірники на стелі

Піроманія була однією з великих пристрастей радянських дітей. Якщо зараз сірники майже вийшли із вживання, то в СРСР вони були у вільному доступі. І через це в під’їздах рідко коли можна було зустріти чисту стелю.

Діти спочатку плювали на стелю, а потім дерев’яним кінцем шкрябали побілку до утворення кульки. Підпалювали сірник і "пуляли" у стелю, де він прилипав до побілки. Розпалюючись, він залишав характерну чорну пляму.

Ще один варіант "вогняної" розваги — це так звані "черкаші". Діти брали фільтр від сигарети, клали його на торець підошви, підпалювали та чекали, поки він трохи розплавиться. Потім різко прикладали коробку від сірників коричневою стороною. "Черкаш" залишався на черевику. Щоправда, взуття доводилося періодично оновлювати.

Раніше "Телеграф" розповідав про те, як карали дітей у СРСР. Психологи та педагоги зараз явно не схвалять такі методи виховання.